Як це бути вчителем для тих хто набагато старше тебе? Напевно, не кожен студент педагогічного вишу міг зіткнутися з такою дилемою. Як навчити тих людей, які у свій час виховували покоління наших батьків? Ці питання виникали в наших головах перед першим уроком інформатики у якості волонтера.

Це був дуже відповідальний і хвилюючий момент, оскільки спочатку ми не дуже «горіли» бажанням ставати волонтерами і вагалися, але з легкої руки декана фізико-математичного факультету Світлани Віталіївни вирішили усе ж спробувати.

Цей перший урок був найскладнішим у нашій небагатій практиці. Емоції та проблеми змішалися, серце неймовірно билося, було дуже жарко, пересохло у горлі, не працювало обладнання – усе це разом не давало зосередитися  на самому уроці. Але ми змогли впоратися з хвилюванням та технічними негараздами і провели свій перший урок. У нас вийшло!
Після того, як все закінчилося, ми не могли заспокоїтися ще години з дві, обговорюючи враження. Ми згадували вдячні посмішки на обличчях стареньких дідусів та бабусь. В їх очах був вогонь, вогонь бажання дізнатися щось нове, вогонь до знань. Нам не потрібно було розповідати дуже складні речі (а нас це турбувало), наша задача була донести до них думку, що новітні технології для них не є чимось далеким та неосяжним.

Після кожного наступного уроку було дуже приємно бачити у очах наших слухачів вдячність за те, що ми з розумінням відносимося до їх незнання і пробуємо навчити чогось, що може знадобитися у повсякденному житті. Такі моменти «на раз» знімали втому після важких занять в університеті та вмить могли підняти настрій, що іноді і «робило» повністю наш день. Завдяки цим урокам ми зробили один великий висновок: коли ти у справу вкладаєш частку себе, то натомість отримуєш головне для педагога – вдячність і щиру посмішку, а твоя душа при цьому не міліє, а збагачується.

Як волонтери ми викладаємо вже майже рік і робимо це з радістю. Нам приємно відчувати себе потрібними майже незнайомим людям. Це як наркотик, спробував один раз і не можеш зупинитися. А ще для себе ми зрозуміли: «Волонтером бути модно, волонтерство – це круто».

Владислав Бронніков, Юрій Матяш, 431 гр.